Єдине людство: спільна відповідальність
У 1941 році в розпал жорстокого конфлікту і страждань лідери держав зібралися у Сент-Джеймському палаці в Лондоні. Вони визнали необхідність докорінно змінити свій колективний підхід до усунення загроз міжнародному миру і безпеці. Основним інструментом регулювання міжнародних відносин повинна була стати не війна, а дипломатія. Лідери заявили про свою прихильність налагодженню міжнародного співробітництва, пошуку мирних рішень і розробці плану, покликаного покласти кінець бідам війни.Через 75 років після зустрічі в Сент-Джеймському палаці Всесвітній саміт з гуманітарних питань відкриває можливість підтвердити і відновити прихильність принципам гуманізму, а також єдності і співпраці.
«В умовах глобалізації концепція «Єдине людство: спільна відповідальність» повинна бути всеосяжною і універсальною, об’єднувати людей, громади та країни, враховувати культурні, релігійні і політичні розбіжності й виходити за їх межі. В її основі повинна лежати взаємна вигода, щоб у виграшному становищі перебував кожен. У такий час, коли багато хто ставить під сумнів здатність міжнародної спільноти виконати положення Статуту Організації Об’єднаних Націй, обіцянки покласти край війнам і протистояти глобальним викликам, нам як ніколи необхідно знову підтвердити цінності, які нас пов’язують» – заявив Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун.
У Доповіді Генерального секретаря ООН визначається основний обов’язок 1-ий : політичне лідерство у запобіганні та припиненні конфліктів. Щоб покінчити з людськими стражданнями необхідні політичні рішення, єдність цілей, послідовне керівництво, інвестиції в мирні та інклюзивні спільноти.Після періоду спаду в кінці 1990-х і початку 2000-х років число масштабних внутрішніх збройних конфліктів зросло з 4 у 2007 році до 11 у 2014 році. Корінні причини кожного конфлікту унікальні і комплексні. Наслідки ж часто однакові: конфлікти виникають у районах, які колись вважалися стабільними, набирають силу і знову спалахують там, де, здавалося б, уже були врегульовані. У третини сучасних громадянських воєн одну або більше сторін конфлікту підтримують зовнішні суб’єкти. Через таку інтернаціоналізацію громадянські війни стають ще більш кровопролитними і тривалими. У страждаючих від конфлікту державах, особливо в їх міських районах, процвітають транснаціональні злочинні угруповання, які дестабілізують держави, що пережили конфлікт, підривають зусилля у галузі державного будівництва і сприяють продовженню насильства.
Укладання мирних угод і врегулювання конфліктів стає все більш нездійсненним завданням. Кількість сторін конфліктів значно зросла, та облік їхніх інтересів різниться, що у свою чергу вимагає паралельного задіяння різних суб’єктів: світових держав, впливових держав у тому чи іншому регіоні, міжнародних і регіональних організацій і окремих осіб, які мають політичну або економічну вагу. Залучення все більшого числа учасників може призводити до ускладнення і затягування процесу врегулювання конфліктів, приводити до дублювання зусиль і зворотних результатів. Зі збройними групами важко вступати у взаємодію і переговори, і вони можуть відмовитися прийняти умови досягнутих домовленостей.
Внаслідок цих тенденцій світове співтовариство знаходиться у стані невпинного врегулювання криз. У період з 2012 по 2014 рік чисельність миротворчих сил, не пов’язаних з Організацією Об’єднаних Націй, збільшилася на 60 відсотків. Майже дві третини миротворців Організації Об’єднаних Націй і близько 90 відсотків співробітників спеціальних політичних місій Організації Об’єднаних Націй працюють у країнах, де вирують серйозні конфлікти, та займаються проблемами таких країн.
Тривалість місій збільшилася у середньому в три рази. Понад 80 відсотків коштів, які просять у Організації Об’єднаних Націй на гуманітарні цілі, спрямовуються на потреби населення держав, де є конфлікти.
Міжнародне співтовариство все активніше реагує на кризи, однак йому не вдається виробити довгострокові політичні рішення і рішення у галузі забезпечення безпеки, щоб повністю покінчити з ними. За деякими підрахунками, економічні та фінансові наслідки конфліктів і військових дій у 2014 році оцінюються в 14,3 трлн. дол. США, що становить 13,4 відсотка від обсягу світової економіки. Самими ж згубними, однак, є гуманітарні наслідки, у силу яких конфлікти стають найбільшою перешкодою на шляху людського розвитку. У результаті перетворення міських центрів в арену бойових дій гине все більше цивільних осіб і руйнуються найважливіші об’єкти інфраструктури. Мирні жителі протягом тривалого часу страждають від травм і психосоціальних наслідків військових дій, зґвалтувань і тортур. Підриваються системи охорони здоров’я, порушується інфраструктура водопостачання, розповсюджуються хвороби. Припиняються процеси у сільському господарстві, виснажуються запаси продовольства, що призводить до масового голоду, неповноцінного харчування та затримок у розвитку дітей.
В умовах тривалих і складних конфліктів часто створюється враження, що міжнародному співтовариству простіше виділити кошти на гуманітарне реагування, ніж докласти сконцентровані зусилля для запобігання та врегулювання конфліктів.
Існує гостра потреба в переході від нескінченного врегулювання криз до прийняття ефективних превентивних заходів і застосування оперативних дій на ранньому етапі. За допомогою здійснення подальшої діяльності у зв’язку з рекомендаціями Незалежної групи високого рівня з миротворчих операцій та консультативної групи експертів в області миробудівництва Організації Об’єднаних Націй 2015 року, а також через ініціативу «Права людини перш за все» Організація Об’єднаних Націй здійснює ряд перетворень, що дозволяють приділяти пильнішу увагу ранньому попередженню, запобіганню та врегулюванню конфліктів.
Прагнути до політичної єдності, щоб запобігати кризовим ситуаціям, а не тільки реагувати на них. Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй, яка несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки, повинна подолати свої розбіжності і з органу, що займається в основному врегулюванням конфліктів, перетворитися в орган, що бере активну участь у їхньому запобіганні. Прояв Радою більшої оперативності та згуртованості при прийнятті ним заходів могло б стати вирішальним фактором попередження і швидкої деескалації криз і порятунку життя.
Для успішного запобігання та врегулювання криз потрібна активна участь населення і громадянського суспільства в політичному житті і процесах управління. Місцеве населення і сильне національне громадянське суспільство мобілізують громадську думку на боротьбу з насильством і забезпечення досягнення миру. Їх участь має ключове значення для вирішення проблеми маргіналізації і забезпечення того, щоб політичні рішення приймалися в інтересах всього населення, а не тільки еліти чи окремих груп. Лідерам слід заохочувати і домагатися включення жінок і жіночих груп в процеси прийняття рішень на всіх рівнях. Є незаперечні докази того, що конструктивну участь жінок підвищує ефективність гуманітарної допомоги, довіру до миротворчості та якість операцій з підтримки миру, темпи економічного відновлення в постконфліктний період і надійність мирних угод. Політичні рішення швидше отримають підтримку громадянського суспільства і виявляться успішними в довгостроковій перспективі, якщо в їх розробці братимуть участь і чоловіки, і жінки.
Основний обов’язок 2-ий: узгоджувати норми, що захищають інтереси людства. Навіть у воєн є межі: зменшення людських страждань і захист цивільних осіб вимагають більш суворого дотримання норм міжнародного права.
За останні 150 років і особливо в останні два десятиліття ми витратили значні зусилля і політичну волю для зміцнення міжнародно-правових норм, що регулюють ведення війни, що сприяють захисту цивільних осіб, що обмежують використання і передачу певних видів зброї і боєприпасів, що встановлюють механізми контролю за дотриманням прав людини, а також передбачають створення судів для переслідування за найбільш серйозні порушення міжнародного гуманітарного права і міжнародних норм в області прав людини. Сьогодні інформаційно-просвітницька діяльність в області прав людини і захист цивільного населення мають поширений характер. Щоденно має місце умисне і невибіркове нанесення поранень і вбивство цивільних осіб. У результаті повітряних ударів розлучаються сім’ї. Жінок і дівчат піддають катуванням і продають у сексуальне рабство. Населення в районах ведення воєнних дій навмисно піддають голоду, залякуванню і роками позбавляють життєво необхідних товарів і послуг. Журналістів ув’язнюють і вбивають. Школи, лікарні та культові споруди все частіше піддаються бомбовим ударам, що викликає масштабну тривогу. Пам’ятники, протягом тисячоліть служили символами культури і цивілізації, навмисно перетворюються на руїни. Жорстокість сьогоднішніх збройних конфліктів
і повна відсутність поваги до основних положень міжнародного гуманітарного права – стосуються надання допомоги пораненим і хворим, гуманного поводження та проведення відмінностей між цивільними особами і комбатантами – загрожують звести нанівець досягнуті за 150 років результати і відкинути назад у ту епоху, коли у війни не було будь-яких меж.