Міжнародно-правові питання гібридної війни

12 липня 2016 року Українська асоціація міжнародного права спільно з Інститутом міжнародних відносин КНУТШ провели круглий стіл, присвячений міжнародно-правому виміру гібридної війни, де були обговорені наступні питання концепції “гібридності” (гібридні загрози, гібридна війна, гібридний супротивник); можливість та доцільність трансформації терміну “гібридна війна” з політичного у правовий; прогалини у міжнародно-правовому регулюванні, яким користуються гібридні актори (кваліфікація збройних конфліктів, військовий та мирний стан, державні та недержавні учасники конфлікту); ключові пріоритети попередження гібридних загроз (регулювання торгівлі зброєю, тероризм, кібер-безпека та інформаційна безпека); відповідальність за гібридну війну (приписування діянь та відшкодування шкоди); проблеми теорії і практики захисту прав людини під час “гібридної війни”.

У круглому столі взяли участь як політичні діячі (Р. П. Безсмертний, В. І. Шишкін, О.Мусієнко), так і експерти з міжнародного права та міжнародних відносин зі всієї держави (О. В. Задорожній, Л. Д. Тимченко, В. Ф. Антипенко, В. В. Ладиченко, М. М. Гнатовський, М. М. Антонович, А. В. Пазюк, Л. О. Тимченко, О. Р. Поєдинок, А. О. Кориневич, А. В. Льовін, З. В. Тропін, Є. В. Магда, А. С. Мацко, І. І. Коробко (Київ), В. М. Лисик, В. В. Гутник (Львів), Г. Г. Динис (Ужгород), Т. Р. Короткий Т. О. Анцупова, Б. В. Бабін, Н. В. Хендель (Одеса) та інші).

З записом круглого столу можливо ознайомитися за посиланням.

Розглянемо основні ідеї, які висловлювалися на круглому столі. Професор О. Задорожній зазначив, що гідридні війни існують  з  давніх часів. Першу гібридну війну можливо датувати 3 тисячоліттям до н.е., яка відбулася у Месопотамії з використанням впливу на рабів. Гібридність є не новим явищем. У науці гібридність висвітлювалася у 2001, 2009, 2011 рр.

Завдяки діяльності МКЧХ у нас з’явилося визначення «конфлікту». Проте, визначення «гібридної війни» у міжнародному праві не існує. Кваліфікації втручання держави без використання її регулярних збройних сил створює відповідні труднощі у кваліфікації таких дій. Наступним ключовим питанням є відповідальність таких учасників, які ховаються за такою гібридизацією, вже навіть з’явилися тези про так звану «гібридну відповідальність». За наслідками Першої світової війни відповідальність не обмежувалася публічно-правовою, ми пам’ятаємо рішення арбітражних судів і арбітражних комісій, які так чи інакше встановлювали приватно-правову відповідальність. Отже питання є дуже складним.

Професор Т. Короткий виступив з доповіддю «Від холодної війни до війни гібридної». Основні ідеї виступу Т. Р. Короткого в наступному, що саме термін гібридна війна в даний час носить політологічний і військово
-стратегічний характер. Використання його у такій якості, природно, з деталізацією змісту, цілком виправдано. Можливість використання поняття «гібридна війна» в юридичному сенсі зумовлена відсутністю її чітких нормативних характеристик і ознак, одним з яких, ймовірно є різноманіття форм і їх змістовна невизначеність. У зв’язку з цим хотілося б згадати про термін «холодна війна», і  певною мірою провести паралель між цими двома категоріями, на превеликий жаль, які  характеризують періоди відносин між двома полюсами в умовах біполярної системи світу, і між РФ і західним світом в даний час.

Адже фактично, «гібридна війна» в широкому сенсі, це продовження «холодної війни» в нових геополітичних умовах. При цьому виникає питання, наскільки був юридично визначений термін «холодна війна» в минулому, і чи була в цьому необхідність? Чи мала місце кваліфікація «холодної війни» через призму міжнародного гуманітарного права?
Т. Р. Короткий в рамках своєї доповіді не висвітлював ці питання, однак їх розгляд є важливим як методологічна основа вивчення феномена гібридної війни.

Термін «гібридна війна», як правило, протиставляють  терміну «класична війна», тобто збройний конфлікт міжнародного характеру. Виникає питання про те, чи є класичним в сенсі протиставлення з «гібридною війною» неміжнародний збройний конфлікт? Ймовірно так, адже його міжнародно-правова кваліфікація сумнівів не викликає, на відміну від відсутності такої кваліфікації щодо «гібридної війни». «Визначеність» поняття неміжнародний збройний конфлікт – досягнення недавнього минулого, тільки протягом якого стало загальновизнаним наявність такого виду конфлікту.

І тут виникає важливе питання, яке слід розглянути перед спробою аналізу поняття «гібридна війна» у вузькому сенсі? У чому, власне, значення кваліфікації конфлікту? Як правило, останнім часом, для кваліфікації застосовується методологія міжнародного гуманітарного права, а результати такої кваліфікації використовуються значно ширше, за його межами. Однак, метою міжнародного гуманітарного права, як і власне, кваліфікації збройного конфлікту в рамках міжнародного гуманітарного права, є єдина мета – захист жертв війни, і в залежності від кваліфікації – застосування того чи іншого корпусу міжнародно-правових інструментів захисту жертв війни. Адже в стані невизначеності виду конфлікту будуть діяти мінімально прийнятні стандарти, а обсяг застосовного права зазнаватиме змін у міру зміни динаміки та інтенсивності конфлікту. З точки зору міжнародного гуманітарного права як системи, що забезпечує груповий захист певних категорій жертв війни, важливою є  не кваліфікація сама по собі, а визначеність права, яке ми застосуємо. Тому, в разі гібридної війни важливий не факт гібридної війни, а застосування тих чи інших норм міжнародного гуманітарного права щодо захисту жертв війни. У цьому контексті важливим є фактична наявність збройного конфлікту як такого, тобто ситуації, що породжує наявність жертв війни, і необхідність їх захисту. Однак, існує питання, пов’язане з гібридизацієюї збройного конфлікту – наскільки така гібридизація впливає на застосування міжнародного гуманітарного права і його ефективність, і як нівелювати такий вплив.

Сказане, однак, не виключає необхідність міжнародно-правової кваліфікації гібридної війни поза рамками міжнародного гуманітарного права. «Поза рамками», тим не менш, не означає не застосування для цього норм міжнародного гуманітарного права, однак припускає кваліфікацію в інших цілях, ніж захист жертв війни, і визначення застосовних норм міжнародного гуманітарного права.

Правова кваліфікація передбачає виділення особливостей і відмінностей гібридної війни, перш за все, від міжнародних збройних конфліктів. Хоча вже в цьому міститься певна суперечність, оскільки в контексті кваліфікації збройного конфлікту як такого гібридна війна є міжнародним збройним конфліктом за основною кваліфікуючою ознакою останнього – збройний конфлікт між двома або більше державами. Однак стосовно такої характеристики проблемою є встановлення участі однієї з держав в цьому конфлікті, по-перше, його збройного характеру, по-друге, за використовуваними засобами і методами, і по-третє, застосуванням в якості форми ведення міжнародного збройного конфлікту елементів збройного конфлікту неміжнародного характеру – прикриття, маскування міжнародного збройного конфлікту. Фактично ми стикаємося з ситуацією наявності міжнародного збройного конфлікту під виглядом неміжнародного збройного конфлікту. Ймовірно, це одна з найбільш загальних характеристик гібридної війни у вузькому сенсі, з використанням категорій міжнародного гуманітарного права. І така ситуація, безсумнівно, вимагає міжнародно-правової оцінки та реагування.

Так в чому ж полягають особливості гібридної війни? Ймовірно, слід виділити дві групи цих особливостей. Перша група – складається в поєднанні методів і засобів ведення військових дій, які не характерні для збройних конфліктів міжнародного характеру, але по суті ними є. Як правило, в збройних конфліктах минулого всі ці методи мали місце, як то використання збройних сил без розпізнавальних знаків, приватних військових компаній, залучення колабораціоністів до захоплення державних об’єктів і т.п., однак ці засоби і методи були допоміжними, на відміну від їх домінування в умовах гібридної війни. Безсумнівно, сучасне міжнародне право містить норми, що дозволяють кваліфікувати зазначені дії, і дати їм відповідну міжнародно-правову оцінку. Природно, що існує складність і кваліфікації, і доведення, але це питання більше процедури. Однак, проблема відповідальності за дані дії, які, з одного боку, можуть не спричиняти значну кількість жертв і наявність фактичного збройного зіткнення, а з іншого – носять масштабний, систематичний характер, призводять до порушення основних принципів міжнародного права, і є агресією, озброєний характер якої не носить відкритого та відвертого характеру.

Друга група особливостей пов’язана з поєднанням різних компонентів, які складають зміст гібридної війни як військово-політичної категорії, що включають, перш за все, інформаційний, економічний, енергетичний компоненти. Особливістю гібридної війни є різке посилення ролі інформаційної складової, її самодостатність, і значення якої дозволяє говорити про повноцінну інформаційну війну, війну, яка не тільки обґрунтовує втручання у внутрішні справи незалежних держав, виправдовує і робить можливою агресію, але і війну, яка сама по собі спричиняє значні жертви. Тобто особливість гібридної війни не стільки у наявності вказаних компонентів, а в їх співвідношенні з традиційним військовим впливом, і впливом на масову свідомість фактом відсутності прямої участі агресора в цих проявах гібридної війни. Однак саме поєднання цих компонентів і прихований характер агресії роблять гібридну війну небезпечною в геополітичному контексті, в тому числі, за рахунок синергетичного ефекту взаємодії її компонентів.

Проте, незважаючи на відносну новизну явищ і деяку прогальність регулювання, міжнародне право не настільки пасивне і безпорадне щодо гібридної війни в цілому, і особливо її окремих компонентів. Саме останній підхід, на наш погляд, є найбільш ефективним щодо міжнародно-правової оцінки гібридної війни через оцінку протиправності її окремих компонентів. Однак цього недостатньо, оскільки частини, що утворюють ціле, не володіють її якостями, і окремо по собі не уявляють такої небезпеки. Така  якість – вплив на масову свідомість нібито правомірності сукупності дій, що іменуються «гібридною війною», що в демократичних суспільствах може затруднити, або паралізувати протидію агресії в формі гібридної війни.

І в цьому відношенні важливу роль відіграє міжнародне право, яке має однозначно і послідовно оцінювати протиправність «гібридної війни», і виключати можливість використання міжнародно-правових інструментів для її ведення.

Саме в цьому ключі, на наш погляд необхідно говорити про гібридну війну як цілісне політико-правове явище і дати йому політико-правову оцінку. І в цій якості ми не бачимо перешкод використання поняття «гібридна війна» в актах міжнародних організацій, і зокрема, резолюції ГА ООН. Саме політичний осуд гібридної війни в очах людства має стати однією з цілей такого кроку.

Однак виникає питання про політико-правові наслідки такого кроку. Чи не буде кваліфікація тих чи інших дій в якості гібридної війни можливістю відходу від реальної міжнародно-правової кваліфікації та наступаючою за нею міжнародно-правовою відповідальністю за агресію? Резолюція, на наш погляд, повинна бути тим містком, який зв’яже визначення агресії з ознаками, які характеризують гібридну війну, однак, без надання останній правової кваліфікації.

Матеріал підготовлений Н. В. Хендель

Матеріал розміщений на порталі Українське право