АДВОКАТ ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ. ДЕКІЛЬКА ШТРИХІВ ПРО ЖАБОТИНСЬКОГО-ЮРИСТА

Зеєв (Володимир) Жаботинський відомий насамперед як видатний лідер сіоністського руху і талановитий літератор. Досягнення З. Жаботинського в цих сферах безперечні. «Він прекрасно знав вісім мов, вважався блискучим оратором, співпрацював з 803 періодичними виданнями, писав прозу, що належала до вищих досягнень російсько-єврейської словесності, і вірші, мав славу конгеніального перекладача. У числі його талантів значиться і те, що він був неабияким художником».

Інша сфера діяльності Зеєва Жаботинського – юриспруденція є менш відомою і нечасто згадується у біографічних дослідженнях. Адже саме вищу освіту З. Жаботинський отримав у галузі юриспруденції, прослухавши лекції на юридичних факультетах Бернського і Римського університетів, а в 1912 р. склав екстерном іспити і отримав диплом про вищу юридичну освіту в Демидівському юридичному ліцеї (м. Ярославль).

Яков Айзенштат у статті «Зеєв Жаботинський – юрист» указує на те, що «Поза увагою тих, хто писав, залишився Жаботинський-юрист, який з жаром боровся за права євреїв та єврейську державу, юрист з великим інтересом до питань держави і права» (Айзенштат Я.  Зеев Жаботинский – юрист. Евреи в культуре русского зарубежья. Сборник статей, публикаций, мемуаров и эссе. – Выпуск II. 1919-1939 гг. – Составитель и издатель Михаил Пархомовский. Иерусалим, 1993. С. 419.).

Безсумнівно, Зеєв Жаботинський не став відомим вченим-правознавцем, практикуючим адвокатом або юристом-міжнародником, але не підлягає сумніву вплив юридичної освіти і юридичних знань Зеєва Жаботинського на його громадську та літературну діяльність. Однак в усіх статтях і виступах, присвячених боротьбі за права євреїв та єврейську державу, відчувається, що автор володіє методикою юридичної аргументованої полеміки, яку використовує як у друкованих працях, так і в усних виступах, зазначає Яків Айзенштат. Все це примножилося літературним талантом і ораторськими здібностями Жаботинського (Айзенштат Я.  Зеев Жаботинский – юрист. Евреи в культуре русского зарубежья. Сборник статей, публикаций, мемуаров и эссе. Выпуск II. 1919-1939 гг.  Составитель и издатель Михаил Пархомовский. Иерусалим, 1993. С. 421.).

Основними факти з юридичної біографії З. Жаботинського, які пов’язують Жаботинського-юриста з Жаботинським-сіоністом і Жаботинським-літератором є навчання на юридичних факультетах у Берні та Римі; участь у підготовці Гельсінгфорської програми; екзаменування та отримання екстерном диплома юриста у Демидівському юридичному ліцеї; захист дисертаційної роботи «Самоврядування національних меншин у місцевостях з різноплемінним складом населення», участь у якості захисника у декількох процесах; «юридичні мотиви» у літературній творчості; політична активність.  Саме тому традиційну пару «право і література» ми перетворюємо в тріаду «право – література – політика» стосовно до багатогранної творчості Зеєва Жаботинського.

Зокрема, простежується зв’язок між дисертаційною роботою Зеєва Жаботинського «Самоврядування національних меншин у місцевостях з різноплемінним складом населення» та використовуваної в роботі наукової аргументацієї і його політичними виступами. Досить імовірне використання З. Жаботинським міжнародно-правових аргументів при обґрунтуванні права євреїв на Ерец-Ісраель. Зеєв Жаботинський також виступав як адвокат на декількох процесах. Жаботинський сприяв становленню юридичної термінології на івриті. Свій талант Жаботинський спрямував на досягнення однієї мети – захисту єврейського народу. І тому серед засновників сіонізму, які отримали юридичну освіту – Давида Бен-Гуріона, Менахема Бегіна, Іцхака Шаміра – Дершовіц згадує і Зеєва Жаботинського.

Якщо спробувати виділити основний напрямок діяльності Зеєва Жаботинського як юриста, то він відноситься, перш за все, до сфери прав людини, прав національних меншин. Як пише Ізраїль Клейнер, «у публіцистиці Жаботинський звертається до національної теми і закликає до визнання національно-культурних та політичних прав не лише єврейського народу, а й усіх народів Російської імперії. Усвідомлення того, що рівноправ’я єврейського народу в імперії (що його він розглядав як кінцеву передумову національно-культурного збереження, потрібного для дальшого переселення до Палестини) можливе лише в рамках загального вирішення національних проблем у державі, визначає напрям його статей. Національна проблематика стає в його творчості головною. Глибоко вивчивши теорію національного питання, Жаботинський за кілька років стає одним з найкращих фахівців у цій галузі» (Клейнер І. Вступна стаття. // Жаботинский Володимир. Вибрані статті з національного питання. Переклад, вступна стаття, примітки та коментар Ізраїля Клейнера. Репринтне відтворення видання 1983 р. Київ. Республіканська асоціація українознавців. 1991. С. 8-9.).

Вивчення творчої спадщини Жаботинського-юриста неможливо без дослідження його публіцистичних робіт, присвячених національному питанню. Особливе місце серед них займають українські питання. На думку Ізраїля Клейнера, статті Жаботинського, присвячені українським проблемам, є, безперечно, серед найкращих у його публіцистиці і дуже яскраво змальовують його світогляд (Клейнер І. Вступна стаття. // Жаботинский Володимир. Вибрані статті з національного питання. Переклад, вступна стаття, примітки та коментар Ізраїля Клейнера. Репринтне відтворення видання 1983 р. Київ. Республіканська асоціація українознавців. 1991. С. 22).

Саме національне питання було, без сумніву, головною темою Жаботинського-юриста. Це простежується в основних етапах його юридичної діяльності – природно, не применшуючи в цілому опосередковане застосування юридичних знань у просуванні ідей сіонізму. До них можна віднести періоди: навчання в Римі та формування «позиції з питань нації, держави і суспільства» (1898-1901 рр.); її злам щодо єврейського народу Російської імперії під впливом Кишинівського погрому, який призвів до «перевороту в свідомості Жаботинського: він вирішив присвятити себе національно-визвольній справі свого народу – став сіоністом і залишався ним до кінця свого життя» (Клейнер І. Вступна стаття // Жаботинский Володимир. Вибрані статті з національного питання. Переклад, вступна стаття, примітки та коментар Ізраїля Клейнера. Репринтне відтворення видання 1983 р. Київ. Республіканська асоціація українознавців. 1991. – С. 8); участь у Всеросійській конференції сіоністів у Гельсінгфорсі та в підготовці Гельсінгфорської програми (1906 р.); активна політична діяльність у Російській імперії щодо захисту прав єврейського народу; підготовка кандидатської дисертації «Самоврядування національних меншин у місцевостях з різноплемінним складом населення» та написання низки статей про права єврейського народу в контексті теми дисертації (1912-1913 рр.);  участь у захисті прав польських євреїв та багато інших етапів сіоністської діяльності, прямо або опосередковано пов’язаних з юриспруденцією.

До своєї юридичної освіти Жаботинський відносився з властивим йому сарказмом: «Була в моєму житті стадія, коли я займався правом, а цього достатньо, щоб порушити рівновагу людини до кінця днів…». Але на нашу думку, це більше відносилось до формальної сторони юридичної професії. Ми впевнені, що всі свої таланти та здібності Зеєв Жаботинський направив на службу єврейському народу. І юридичні знання у цьому були для Жаботинського не зайвими. Дійсно, Жаботинський був адвокатом Єврейського народу у самому широкому сенсі. Но він був саме Адвокатом Народу Ізраїлю.

У завершенні слід навести слова Бенціона Нетаніягу, сказані в лекції, прочитаній у Хайфському університеті, в якій дана оцінка ролі Зеєва Жаботинського в сучасній історії єврейського народу і яка повністю перегукується з назвою нашої статті: «Жаботинський проявив почуття політичного реалізму й відчуття дійсності, розуміння світових історичних процесів і виявив це в більшій мірі, ніж будь-який інший єврейський керівник. Можна сказати, що своїм ученням і діяльністю він вирвав нас із того ідеального, наївного і провінційного світу, яким бавився сіонізм за часів мандата, переніс нас у реальний, жорстокий сучасний світ і навчив дивитися на нього тверезими очима. З цієї точки зору Жаботинський, який за своїми ідеалістичними переконаннями був, в основному, людиною ХІХ-го століття, був тим, хто вивів нас з того століття і помістив нас у гущу ХХ-го століття, століття у якому ми живемо, століття насичене подіями. Він же вказав нам напрямок і дав нам у руки компас і навігаційні закони, щоб вести наш корабель скрізь бурі часу».

 

Б. Ятвецький, Т. Короткий

Матеріал опублікований на сайті  інформаційного агентства «Українське право»