Керівництво по застосуванню статті 6 Конвенції про право на справедливий судовий розгляд (кримінально-правовий аспект)
Європейський суд з прав людини підготував Керівництво по статті 6 Конвенції про право на справедливий судовий розгляд (кримінально-правовий аспект).
Отже стаття 6 Керівництва містить положення:
«1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
- Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
- Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
- a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
- b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
- c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
- d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
- e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу перекладача».
Постанови ЄСПЛ насправді служать не тільки для вирішення конкретних справ, переданих на розгляд Суду, але, у більш загальному значенні, для роз’яснення, охорони і розвитку норм, які встановлені Конвенцією, сприяючи тим самим дотриманню державами зобов’язань, прийнятих ними в якості Договірних Сторін (Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), пункт 154). Завдання конвенційної системи, таким чином, полягає у тому, щоб вирішувати проблеми в загальних інтересах, виходячи з підстав публічної політики, підвищуючи загальні стандарти захисту прав людини і розширюючи судову практику в області прав людини в державах – учасницях Конвенції (Костянтин Маркін проти Росії [ВП] (Konstantin Markin v. Росія [GC]), пункт 89)).
Концепція «кримінального обвинувачення» має «автономне» значення, незалежне від категорій, що використовуються у національних правових системах держав – учасниць Конвенції (Адольф проти Австрії (Adolf v. Austria), пункт 30).
Концепція «звинувачення» слід розуміти у значенні, передбаченому Конвенцією. Отже, вона може бути визначена як «офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення». Дане визначення також відповідає критерію того «чи була ситуація [підозрюваного] порушена в значній мірі» (див., наприклад, Девір проти Бельгії (Deweer v. Belgium), пункти 42 і 46, і Екле проти Німеччини (Eckle v. Germany), пункт 73). Суд також постановив, що особа, яка затримана і знаходиться у поліції, від якої вимагали дати присягу перед допитом у якості свідка, вже підлягала дії «кримінального обвинувачення» і мала право зберігати мовчання (Брюска проти Франції (Brusco v. France), пункти 46- 50).
Що стосується автономності поняття «кримінальна», Конвенція не заперечує проти дій Договірних держав по «декриміналізації». Однак дії, що класифікуються як «правопорушення, встановлене законом» у результаті декриміналізації, можуть бути віднесені до автономного поняття «кримінального» злочину. Надання державам свободи розсуду щодо виключення таких правопорушень може привести до результатів, несумісних з цілями і завданнями Конвенції (див. Озтюрк проти Німеччини (Ozturk v. Germany), пункт 49).
Первісна оцінка застосовності кримінального аспекту статті 6 Конвенції ґрунтується на критеріях, викладених у Рішенні по справі Енгель та інші проти Нідерландів (Engel and Others v. The Netherlands) (пункти 82-83):
(1) класифікація в національному законодавстві;
(2) характер правопорушення;
(3) строгість покарання, ризику якому піддається відповідна особа.
Перший критерій має відносну значущість і служить тільки як відправна точка. Якщо внутрішньодержавне законодавство класифікує певне правопорушення як кримінальне, цей критерій буде мати вирішальне значення. В іншому випадку Суд не бере до уваги національну класифікацію і вивчає фактичний зміст розглянутої процедури.
При оцінці другого критерію, який вважається більш важливим (Юссіла проти Фінляндії [ВП] (Jussila v. Finland [GC]), пункт 38), можуть бути прийняті до уваги наступні фактори:
– Спрямована розглянута правова норма тільки на окрему групу або має загальнообов’язковий характер (Бенденун проти Франції (Бенденун v. France), пункт 47);
– Чи ініційовано провадження державним органом, наділеним законом повноваженнями з примусового виконання (Бенхем проти Сполученого Королівства (Benham v. The United Kingdom), пункт 56);
– Чи є метою цієї правової норми покарання або стримування (Озтюрк проти Німеччини (Ozturk v. Germany), пункт 53; Бенденун проти Франції (Bendenoun v. France), пункт 47);
– Чи залежить накладення будь-якого покарання від встановлення вини (Бенхем проти Сполученого Королівства (Benham v. The United Kingdom), пункт 56);
– Яким чином подібне провадження кваліфікується в інших державах – членах Ради Європи (Озтюрк проти Німеччини (Ozturk v. Germany), пункт 53).
Третій критерій визначається виходячи з максимально можливого покарання, передбаченого відповідним законодавством (Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства (Campbell and Fell v. The United Kingdom), пункт 72; Деміколі проти Мальти (Demicoli v. Malta), пункт 34).
Другий і третій критерії, викладені в постанові ЄСПЛ у справі Енгель та інші проти Нідерландів (Engel and Others v. The Netherlands), є альтернативними і необов’язково застосовуються одночасно; для вирішення про застосування статті 6 досить, щоб правопорушення, яке розглядається, за своїм характером вважалося «кримінальним» з точки зору Конвенції або щоб за вчинене правопорушення на особу покладалося покарання, яке за своїм характером і ступенем серйозності належить в цілому до «кримінальної» сфери (Озтюрк проти Німеччини (Ozturk v. Germany), пункт 54; Лутц проти Німеччини (Lutz v. Germany), пункт 55).
Той факт, що правопорушення не тягне покарання у вигляді тюремного ув’язнення, не є сам по собі визначальним, так як відносна несерйозність відповідного покарання не може позбавити правопорушення його початкового кримінального характеру (Озтюрк проти Німеччини (Ozturk v. Germany), пункт 53; Ніколета Георге проти Румунії (Nicoleta Gheorghe v. Romania), пункт 26).
Комплексний підхід може, однак, бути застосований у ситуаціях, за яких аналіз кожного критерію окремо не дозволяє прийти до однозначного висновку про наявність звинувачення у скоєнні кримінального злочину (Бенденун проти Франції (Bendenoun v. France), пункт 47).
Застосовуючи терміни «кримінальне обвинувачення» і «кого обвинувачено у вчиненні кримінального злочину», всі три пункти статті 6 відсилають до схожих ситуацій. З урахуванням вищесказаного перевірка застосовності статті 6 у її кримінальному аспекті буде однаковою для всіх трьох пунктів зазначеної статті
Щодо дисциплінарного провадження, то порушення військової дисципліни, яке тягне покарання у вигляді ув’язнення в дисциплінарну військову частину на термін в декілька місяців, підпадає під дію статті 6 Конвенції у її кримінальному аспекті (Енгель та інші проти Нідерландів (Engel and Others v. Тхе Netherlands), пункт 85). Навпаки, строгий арешт на дві доби вважається занадто коротким, щоб бути віднесеним до сфери «кримінального права» (там же).
Що стосується професійних дисциплінарних проваджень, питання залишається відкритим, так як Суд визнав зайвим приймати рішення з цього питання, уклавши, що таке провадження відноситься до цивільної сфери (Альбер і Ле Конт проти Бельгії (Albert and Ле Compte v. Belgium), пункт 30). Суд встановив, що дисциплінарне провадження, яке призвело до примусової відставки цивільного службовця, не було «кримінальним» в значенні статті 6, оскільки національні органи влади змогли зберегти прийняте рішення у рамках адміністративної сфери (Мулла проти Франції (реш.) (Moullet v. France) (dec.)). Суд також виключив з кримінального аспекту статті 6 спір щодо звільнення армійського офіцера за порушення дисципліни (Сукут проти Туреччини (реш.) (Sukut v. Turkey) (dec.)).
Хоча стаття 6 Конвенції робить «належну поправку» на контекст, який відноситься до в’язниці, і особливий дисциплінарний режим у тюрмі, вона може застосовуватися до порушень проти тюремного розпорядку з огляду на характер звинувачення, а також з огляду на характер і суворість покарання (тримання під вартою протягом додаткових 40 днів і 7 днів в постанові Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства [ВП] (Ezeh and Connors v. the United Kingdom [GC]), пункт 82; навпаки, див.: Стітіч проти Хорватії (Stitic v. Croatia), пункти 51-63). Однак розгляд, який стосується пенітенціарної системи як такої, у принципі, не підпадає під дію кримінального аспекту статті 6 (Булу проти Люксембургу [ВП] (Boulois v. Люксембург [GC]), пункт 85). Так, наприклад, поміщення у карцер не є кримінальним звинуваченням; допуск до суду з метою оскаржити такий захід і супутні цьому обмеження слід розглядати в рамках цивільного аспекту пункту 1 статті 6 (Енеа проти Італії (Enea v. Italy), пункт 98).
Таким чином, Європейський суд з прав людини у Керівництві по застосуванню ст. 6 Конвенції визначив основні питання, які стосуються кримінально-правового аспекту захисту прав людини на усіх стадіях притягнення до кримінальної відповідальності у разі підозри про вчинення особою злочину.